Позначка: Ізраїль

Хто вже визнав Палестину Визнання Палестини як незалежної держави є однією з найскладніших та найчутливіших тем у міжнародній політиці, яка має довгу історію. Палестинці прагнуть створення власної суверенної держави на територіях Західного берега річки Йордан (включаючи Східний Єрусалим) та Сектора Гази, окупованих Ізраїлем з 1967 року.
Міжнародне співтовариство, зокрема ООН, значною мірою підтримує “рішення про дві держави”. Воно передбачає співіснування незалежних Ізраїлю та Палестини. Визнання незалежності останньої розглядається багатьма як крок до реалізації цього рішення.
Станом на липень 2025 року, понад 140 зі 193 країн-членів ООН визнали Палестинську державу. Сюди входять більшість країн Азії, Африки, Латинської Америки, а також значна кількість країн Східної Європи. Україна теж визнала Державу Палестина, але її позиція щодо конфлікту є досить обережною, збалансованою між підтримкою міжнародного права та уникненням шкоди відносинам з Ізраїлем, який є важливим партнером.
Серед тих, хто не визнає Палестину, є Ізраїль, США, Велика Британія, Німеччина, Канада, Австралія та більшість країн G7. Їхня позиція полягає в тому, що палестинська держава має бути створена в рамках переговорів з Ізраїлем, а не шляхом одностороннього визнання.
Ізраїль категорично засуджує односторонні визнання Палестини, розглядаючи їх як підрив свого суверенітету та безпеки, а також як винагороду за тероризм, особливо після нападу ХАМАС 7 жовтня 2023 року. Тель-Авів вважає, що створення незалежної Палестинської держави без гарантій безпеки та вирішення ключових питань (як-то демілітаризація) може створити пряму загрозу його існуванню.
Втім останнім часом, на тлі війни та голоду в Газі, низка європейських країн оголосили про визнання Палестини. Це зокрема Норвегія, Іспанія, Ірландія та Словенія.Також готові визнати Палестину такі гіганти, як Франція та Велика Британія. І у цього рішення будуть наслідки, в тому числі і для Ізраїлю. На Нетаньягу тиснуть Франція готується офіційно визнати державу Палестина. Це відбудеться під час майбутньої 80-ї сесії Генасамблеї ООН у вересні, заявив президент Франції Еммануель Макрон.За його словами, першочерговим завданням є припинення війни в Газі та надання гуманітарної допомоги мирному населенню. Він наголосив на необхідності демілітаризації угруповання ХАМАС, забезпечення безпеки, відновлення Гази та створення повноцінної, життєздатної палестинської держави, яка визнає Ізраїль.
Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер теж заявив, що одним із кроків до досягнення миру в секторі Гази має бути визнання Палестинської держави. Ба більше, 220 депутатів британського парламенту закликали Стармера визнати незалежність Палестини. Однак за інсайдами Reuters, прем’єр поки що не готовий до такого кроку.
Не готові і найбільші партнери Британії та Франції – Італія та Німеччина. Канцлер Фрідріх Мерц заявив, що зараз Берлін не планує визнавати Палестинську державу. Водночас він закликав Ізраїль забезпечити негайне припинення вогню в Секторі Гази та надати гуманітарну допомогу місцевим мешканцям. А прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні висловила думку, що визнання Палестини до її створення може бути “контрпродуктивним”.
Втім вже 28-29 липня на конференції ООН у Нью-Йорку, організованій Францією та Саудівською Аравією, почнуть розглядати можливість реалізації рішення про існування двох держав – Ізраїлю та Палестини. На заході очікуються виступи представників понад 100 країн, проте Ізраїль і США не братимуть участі у зустрічі.
Додамо, що на Ізраїль тиснуть і з іншого боку: міністр закордонних справ Саудівської Аравії Фейсал бін Фархан заявив, що ця країна може нормалізувати свої відносини з Ізраїлем, але тільки після створення палестинської держави.
Як зауважує аналітик Юрій Богданов в своєму Telegram-каналі, врегулювання відносин між Ізраїлем і Саудівською Аравією є ключовим для кількох сторін: Ізраїлю, Саудівської Аравії, регіону в цілому, а також для США.
Bloomberg підсумовує цю активність з визнання Палестини так: міжнародне співтовариство чинить дедалі більший тиск на західні уряди. А ті в свою чергу мають спонукати прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу активізувати зусилля з розв’язання кризи. “Визнання Палестини Францією, як однією з ключових країн ЄС, може посилити міжнародний тиск на Ізраїль щодо переговорів про створення палестинської держави за принципом “двох держав”. Це може підштовхнути інші європейські країни до аналогічних кроків, як це було після визнання Палестини Іспанією, Ірландією та Норвегією у травні 2024 року”,– пише в своєму Facebook Ігор Семиволос, директор Центру Близькосхідних досліджень НАНУ. Він нагадаує, що у Секторі Гази з 2007 року владу утримує ХАМАС, що створює політичний розкол. Водночас Палестина визнана 147 країнами і має дипломатичні представництва в багатьох державах. Отже, проблема полягає у тому, що через ізраїльську окупацію та розкол з ХАМАС Палестина не має повного суверенітету.
Семиволос визнає, що визнання Палестини Францією – символічний крок, і прямих та швидких наслідків від цього годі і чекати. Втім стає дедалі зрозумілішим, що політика нинішнього уряду Ізраїлю перетворює цю країну на міжнародного ізгоя, що матиме далекосяжні наслідки, підкреслив Семиволос.
А тим часом в Газі розгортається гуманітарна катастрофа. Штучний голод в Палестині Як пише ізраїльський журналіст Аркадій Мазін у своєму Facebook, вже у березні Ізраїль запровадив повну блокаду Сектору Газа. Уряд Ізраїлю тим часом вирішив “воскресити” ідею про те, що в Секторі варто розподіляти їжу в обхід ХАМАС. Крім того, міркували в уряді Нетаніягу, якщо відкрити пункти роздачі харчування лише на півдні Гази, то вдасться “добровільно евакуювати” його північну частину, що Ізраїль вже давно й безуспішно намагається зробити.
Тоді ж створили загадкову організацію – Gaza Humanitarian Fund (GHF). ООН та інші організації навідріз відмовилися співпрацювати з GHF, абсолютно точно передбачивши, чим така система загрожує, пише Мазін: тертями між населенням та армією, нерівним розподілом їжі, коли найслабші не отримують нічого, та де-факто етнічними чистками. “Тим не менш, GHF запустили з великою помпою наприкінці травня – через два місяці після початку блокади, коли ситуація з їжею вже стала катастрофічною. Замість 400 пунктів роздачі їжі, які існували раніше, GHF досі відкрила лише чотири центри роздачі, та й то не відразу. Вони досі практично ніколи не працюють одночасно. Більше того, вони працюють десь від 15 хвилин до години на день – доки не закінчиться їжа”,- пише він. Голодних палестинців, які намагаються прорватися до їжі, вбивають. За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, з початку роботи GHF і до 21 липня лише поблизу одного з місць пунктів роздачі їжі загинуло щонайменше 766 людей.
Тим часом, Ізраїль не пускає в Газу інші гуманітарні конвої. 24 липня генеральний секретар ВООЗ Тедрос Гебрейсус заявив про масовий голод у Смузі Гази, створений людиною. У катастрофічній ситуації він звинуватив блокаду з боку Ізраїлю, пише BBC. Щоденно Газа потребує 500-600 вантажівок з їжею, а Ізраїль пропускає в рази менше.
Вже 29 липня організація IPC попередила, що в Газі розгортається найгірший сценарій голоду. Зростає кількість доказів про те, що голодування, недоїдання і хвороби підвищують кількість смертей. Поріг голоду вже досягнуто у більшості Смуги Гази, а в місті Газа – поріг недоїдання.
І тут на себе звертає увагу реакція США. Президент Дональд Трамп хоч і висловлюється проти незалежності Палестини, але по голоду в Газі він пішов у розріз із позицією Нетаніягу. Він заявив, що вважає проблему з голодом реальною – всупереч твердженням прем’єра Ізраїлю.
Як пророче заявляє Семиволос, Ізраїль поки що заплющує очі на реакцію міжнародної спільноти щодо його дій в Газі, маючи США як свого надійного союзника. Однак зміна громадської думки на Заході на тлі злочинів проти людяності у Газі стає все більш помітною. Причому ця зміна спостерігається також і в США.
Семиволос зауважує, що за даними соціологічних опитувань з 2023 року зафіксовано зростання симпатій до палестинців, особливо серед демократів, молодих американців та меншин. За даними Gallup (лютий 2025 року) 46% американців висловлюють більшу симпатію до ізраїльтян, тоді як 33% підтримують палестинців. Це найнижчий рівень симпатії до Ізраїлю за останні роки, підкреслює експерт.
Валерія Шипуля