12 грудня 2023 року боєць ОШБ НПУ «Лють» Андрій Павлюк разом із побратимами в окопах Донеччини відсвяткував свої 25 років. А вже за два дні загинув унаслідок ворожого обстрілу.
Романтик, сповнений мужності, відваги та глибокого почуття справедливості — саме так про свого старшого сина Андрія говорять мама Надія Леонідівна та тато Леонід Сергійович.Колеги згадують його як принципового, рішучого та відданого своїй справі поліцейського.
Народився Андрій 12 грудня 1998 року у селі Малі Дорогостаї Млинівської громади. Після закінчення місцевої школи вступив до Національного університету «Львівська політехніка».Він ще з дитинства мріяв стати поліцейським, тож після отримання диплому пройшов навчання у Рівненській академії патрульної поліції та склав Присягу поліцейського.
Згодом була служба у секторі реагування патрульної поліції Зарічного та Млинова.
«Андрій марив бойовим підрозділом. Його однокласники воювали на передовій: дехто з них зник безвісти, ще один потрапив у полон. Він казав, що після їхнього повернення додому буде соромно дивитися їм у вічі. Тож відразу після створення ОШБ НПУ “Лють” поповнив його лави», — згадує Надія Леонідівна.
У листопаді 2023 року лейтенант поліції Андрій Павлюк вирушив на Бахмутський напрямок Донецької області.
«Сміливий, хоробрий, відданий, розуміючий. Він завжди приходив на допомогу й був готовий пожертвувати собою заради інших», — говорить побратим Юрій Лось, з яким Андрій був на передовій.
11 грудня, у переддень свого дня народження, поклавши до портфеля святкові шоколадні батончики, щоб пригостити побратимів, Андрій вирушив на останнє завдання — евакуацію полоненого.
«Я тоді була на заробітках за кордоном, а його фото були шпалерами в моєму телефоні. Зранку 15 грудня, дивлячись у вічі синочка, я відчула холод і зрозуміла, що сталося найстрашніше. У цей час на підвіконня прилетів голуб — то Андрій попрощався зі мною. Мені, можна сказати, пощастило, адже мою дитину привезли цілою: я змогла пригорнутися й поцілувати», — не стримує сліз мама.
«Усе селище, колеги-поліцейські, побратими з “Люті” та небайдужі гідно зустріли мого Андрійка вдома», — каже тато Леонід Сергійович.
Після цього життя родини Павлюків поділилося на «до» і «після». Вони почали вчитися жити з невимовним болем утрати. Тяжко було й молодшому брату Максиму:
«Це мій Герой і приклад для наслідування. Мені подобався його характер, я робив усе, як він. Навіть коли Андрій зробив перше татуювання, я, не сказавши мамі ні слова, теж зробив собі. Одне з них — під серцем, дата смерті мого брата. Тепер він зі мною назавжди…».
Батькам вручили посмертні державні відзнаки Президента України — ордени «За мужність» III ступеня та «За оборону України», а також нагрудні знаки Головнокомандувача Збройних сил України «Комбатантський хрест» і «Честь та пам’ять».Андрію Павлюку посмертно присвоєно чергове спеціальне звання старшого лейтенанта поліції.
«Смерть Андрія стала непоправною втратою для нашого підрозділу. Для нього служба була не просто роботою, а справжнім покликом серця. Його відвага та самопожертва — приклад для всіх. Ми зробимо все можливе, аби його подвиг не був забутий», — говорить начальник відділення поліції №2 (смт Млинів) майор поліції Роман Гасяк.
Пам’ять Андрія Павлюка увіковічнили на центральній площі селища Млинів — встановили меморіальну дошку на його честь.
Бути воїном — означає жити вічно. І нашим обов’язком є пам’ятати героїчний подвиг захисників.
Назавжди в наших серцях. Вічна слава!
